Это, должно быть, война без оружия,
Без автоматов, война без стрельбы.
Но всё уносит, уносит всё души ведь,
Пусть в ней и нет пулемётной пальбы.
Кто будет завтра? А кто-то сейчас уж стал
Новой мишенью атаки врага,
Кто-то ушёл, кто-то смертью не храбрых, пал –
Стебелёк к стебельку, и стога, и стога….
Солнце по-прежнему тёплое, ярко горит, -
Утро приходит, вот неба шатёр.
«Слава Тебе!» – вновь душа говорит, говорит: –
«Слава Господь, я живу до сих пор!»
Ты приготовь тех, кого заберёшь от нас
В дом Свой прекрасный, туда в Небеса.
Чистыми, пусть принимают свой смерти час,
Прямо посмотрят Иисусу в глаза.
Дай сохранить нам, оставшимся, сердце своё,
Главное, Боже, прощать и любить.
Духа Святого голос внутри поёт: -
«Главное в сердце любовь сохранить».
Беззаконья умножаться в мире, не в мире – пусть,
А между нами не будет так.
Вновь за кого-то охватит сердце грусть –
Верный молиться, пред Господом, - знак.
Не охладейте сегодня в любви, друзья,
И никого не считайте врагом.
Ведь не любить, не прощать нам нельзя, нельзя!
Мы к Иисусу на Небо идём.
Ирина Шилова,
Пермь
Задавать себе вопросы - это хорошо.
Прочитано 1573 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
